ГлавнаяБлогиМіжнародний день сексизму, або чому я не святкую 8 березня

Міжнародний день сексизму, або чому я не святкую 8 березня

Аромат квітів, шоколадні цукерки, шампанське, косметика, прикраси… А з чим у вас асоціюється Міжнародний жіночий день? Що він означає для вас? Чи не перетворилося це свято на сліпе слідкування «куди всі, туди і я», без жодної прив’язки до традиції та смислового навантаження?

День боротьби за права жінок
Чим далі в часовій відстані віддаляється від нас якась історична подія, тим складніше звичайній людині самостійно віднайти якісь перевірені джерела, чи хоча б ті, яким би суб’єктивно можна було б довіряти. Те саме і з історією походження 8 березня. Якось я почула тезу, що 8 березня у 1895 року повії Чикаго вийшли страйкувати з вимогами виплати заробітньої платні морякам, які не могли розрахуватись за надані їм послуги. Погодьтесь, дуже пікантне історичне підгрунтя було б, проте, на жаль, якихось конкретних джерел такої інформації я не знайшла. Окрім як на сайтах релігійного характеру подібних згадок не було. Тим більше, там таки зустрічались тези й про повій Нью-Йорку, в контексті «маршу порожніх кастрюль». Це наводить мене на думку, що будь-яких активних жінок, яких не влаштовувало їх становище, церква просто називала «повіями», не залежно від цілей та місця протесту. Зараз православна церква теж не підтримує святкування 8 березня, щоправда, мотивуючи це Великим постом. Ще чула тезу про започаткування Кларою Цеткін свята 8-го березня через її День Народження у цей день, хоча насправді панянка народилася 5 червня. Та ще більш «веселу» легенду, як на мене, пропонують антисемістсько налаштовані особи, розповідаючи про те, що «винуватиця свята» мала єврейське походження, а на 8 березня 1910 року, коли вона його започаткувала, припало свято Пурім, яке відзначається іудеями на честь спасіння свого народу від винищення в часи Персидської імперії.
Перериваючи сотні сайтів та статтей, для себе я визначила приблизно такий історичний хід подій. На початку весни 1857 року текстильщиці Нью-Йорку пройшли «маршем порожніх каструль», вимагаючи зменшення робочого дня та підвищення заробітньої платні на рівні з чоловіками. Саме цю подію й назвали «Жіночий День». Наступні роки Нью-Йорком знову пройшли жіночі марші та страйки. А в 1910 році «Жіночий День» охопив уже всю країну. Трохи пізніше, на Міжнародній конференції в Копенгагені, Клара Цеткін, певно, натхненна діями американських соціалістичних подруг, запропонувала всім жінкам світу обрати день в році, коли вони заявлятимуть про свої проблеми. Не дивлячись, на політичні переконання, говорити про права жінок у суспільстві, як на мене, актуальна думка для кожної людини. Вже наступного року Міжнародний жіночий день був вперше проведений в деяких європейських країнах. Дата спочатку вар’ювалася, а з 1913 року затвердилася за 8 березням. Через різницю календарів, у Росії цей день почали святкувати з 23 лютого 1913 року. У 1917 році жінки Петрограду вийшли на вулиці протестуючи проти війни, проте ці мітинги переросли в страйки й демонстрації, що, по суті, стало зародком Лютневої революції. Можна зробити припущення, що саме Жіночий День став тою іскрою, з якої народився СРСР. На теренах Радянського Союзу з 1965 року цей день було визнано вихідним. А в 1977 році Генеральна Асамблея ООН резолюцією №A/RES/32/142 запропонувала державам оголосити будь-який день року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир Організації Об'єднаних Націй. Тобто, для мене особисто, контекст усіх цих подій зводиться до боротьби жінок за звичайні людські права, в яких вони раніше були обмежені. І це прекрасно! Правда, шкода, що й дотепер про жінок згадують, по суті, раз на рік…

Утвердження сексистських стереотипів
Зараз трактування цього дня змінилось ледь не на протилежне. Який підхід я бачу в рекламі, кіно чи реальному житті? Більшість чоловіків вважають, що їх завдання на 8 березня – звільнити жінок від буденного життя: приготування їжі, прибирання, прання… По суті, це є тільки утвердженням стереотипу, що жінка весь рік має лише цим і займатись, а от у «свій день» отримати «вихідний» від побутових справ. Ймовірно, чоловіки вкладають у свій жест виключно любов та романтику, особливо даруючи якісь дуже модні пательні та каструлю чи побутову техніку. Проте, мені чомусь здається, що більшу силу почуттів жінка могла б відчути, якщо б на неї впродовж року щодня не звалювали функції «обслуговуючого персоналу». Проте, в житті інколи трапляються й відверті сексисти. Вони конктерно говорять: «Умолкни, женщина, твой день 8 марта!», «Сколько женщин было в политике и науке? Мизер! Они нужны лишь для облегчения жизни мужчинам!» та дають «поради»: «Луше обрати внимание на пользу употребления мужской спермы для женских зубов и кожи, и чаще ублажай мужчин!». І тут питання не в тому, хто дотримується феміністичних поглядів, а хто – ні, а виключно в тому, щоб залишатися в першу чергу людиною. Є частина жінок, які обирають ведення господарства замість, наприклад, роботи, й роблять це неймовірно професійно та з величезним задоволенням. Вони бачать своє призначення саме в цьому й самостійно та свідомо обирають такий спосіб життя. Це їх вибір, і особисто я його поважаю. Але погодьтесь, не можна ж нав’язувати такий спосіб життя абсолютно усім особам жіночої статі. Можливо, все ж варто пам’ятати, що кожен самостійно обирає свій шлях й не найкраща затія давати рекомендації, на кшталт «ти маєш робити» і «тобі треба стати»?

Свято це завжди приємно
  Вцілому, концепція вітати людину з тим, що вона волею природи/долі/Бога/генетики/тощо (оберіть, що кому більше підходить) народилася з тими чи іншими статевими органами мені не дуже подобається. Зрештою, є люди, які за власним бажанням і цей момент у собі змінюють… Кожен народжується людиною, а от особистістю стає вже доклавши певних зусиль. Тому, особисто мені подобаються свята, які спрямовані на те, щоб вітати людину з її власними досягненнями – успіхами в професії, весіллям, народженням дитини, відкриттям власної справи тощо. Кажуть, що життя, чи то пак, природа, справедливі й дають кожному всього по-рівну. Може тоді логічніше вже запровадити щось на кшталт "Свята Людини" й вітати всіх оточуючих за те, що вони існують на цьому світі й роблять чиєсь життя наповненішим?
Звісно, я не закликаю нікого виходити на барикади з протестом щодо відміни 8 березня як свята, адже святкування будь-чого – справа індивідуальна. Просто було б непогано, якби кожен зайвий раз замислився над тим, що саме він вкладає у поняття святкування, й, щонайменше, перестав закидувати абсолютно усіх знайомих жінок спам-привітаннями.  Зрозуміло, що на таке привітання я зі свого боку у будь-якому разі відповім «дякую!», а якщо воно ще й від жінки, то ще й «навзаєм!», адже ніхто не зобов’язаний пам’ятати моє особисте  ставлення до 8 березня. Тож, я ні на кого в будь-якому разі не ображаюсь. Якщо складається враження, буцім-то я не люблю свята чи святкування через мою критику Нового року, 23 лютого, 8 березня, 1-9 травня… Мушу сказати, що таке враження хибне! Я ніколи не проти, наприклад, додаткових вихідних, але, як на мене, дуже важливо те, щоб кожна людина усвідомлювала, що це свято означає саме для неї. Адже, кожен день нашого прекрасного життя може бути святом, й немає потреби заглядати у календар в очікуванні червоних дат ;)

  P.S. А щодо 8 березня, то коли вчора до нас приїхала родичка, яка втікла від сина, що побив її, ситуація з відсутністю будь-яких рівних прав для жінок у сучаному світі, особисто для мене, стала ще зрозумілішою. То ж свято вшанування жінок виглядає все більш і більш абсурдним…

Комментариев нет