ГлавнаяАналитикаРабота не волк. Тем более, для народных депутатов

Работа не волк. Тем более, для народных депутатов

Статья опубликована в рамках рубрики "Детектор відповідальності"

Редакторы всеукраинского проекта "Владометр"  Игорь Самохин и Ярослав Кобзарь подвели итоги работы новоизбранных депутатов Верховной Рады во время первой сессии Парламента. Так, по данным исследования, больше половины донецких представителей нового Парламента провели первую сессию пассивно – ими не было зарегистрировано ни одного законопроекта. Всего в течение первой сессии Верховной Рады было зарегистрировано 12 законопроектов. Их авторами выступили 21 депутат. Кроме этого, нужно отметить, что законотворчество этих депутатов не совпадало с приоритетами их предвыборных программ. Только несколько депутатов, среди которых Татьяна Бахтеева и Валерий Омельченко, подали законопроекты, которые касаются их предвыборных обещаний.

Перша сесія нового парламенту була відносно короткою і запам’яталась переважно «установчими» справами – призначенням прем’єр-міністра і спікера, дерибаном комітетів, а також, в опозиційному таборі, відокремленням грішних від праведних (на подив, поки що виявилось лише дві «тушки»). Заодно розім’яли кулаки й оцінили сили супротивників у рівному бою, продовжуючи найкращі традиції українського парламентаризму. Тож не дивно, що на цій сесії не було прийнято якихось довгоочікуваних чи довгообіцяних законопроектів, що суттєво вплинуть на життя країни. Однак перших днів діяльності парламентарів та перших зареєстрованих нових законопроектів досить, щоб оцінити бодай намір виконувати обіцяне в майбутньому.

Найменше напружувались із виконанням своєї програми регіонали. І це зрозуміло. Вони були найбільш зайняті – домовлялись про голоси з самовисуванцями і комуністами, формували уряд, відбирали найкращі комітети. Із справді помітних законопроектів, поданих регіоналами, можна згадати хіба що багатостраждальний проект закону про вищу освіту. Міністерство Табачника вже два роки намагається у різних версіях проштовхнути його у Раді, щоразу наражаючись на спротив студентських рухів та громадських організацій. У новому проекті за підписом депутатів-ректорів Ківалова, Сороки та Калетніка пропонується збільшити стипендію до рівня прожиткового мінімуму, що майже дублює програмну обіцянку. Втім, підняти рівень держзамовлення для вишів регіонали так і не наважились: замість амбітних 75%, залишили норму про 51%. Що стосується непрограмних і більш ситуативних обіцянок, то з ними у Партії регіонів іще гірше. Зіткнувшись із неконтрольованістю позафракційних депутатів та поганою дисципліною власних штиків, вони так і не почали голосувати особисто чи карати кнопкодавів. А Ганна Герман забула про свій праведний гнів до комуністів, бо так і не подала законопроекту про заборону Компартії.

Комуністи були вкрай активними у реєстрації законопроектів, особливо їхній незмінний лідер Петро Симоненко. Серед ініціатив, внесених від його імені, знайдеться всього потроху на будь-яку типову для КПУ тематику – на зразок «Про державну монополію на виробництво і реалізацію спирту» чи «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму». Деякі ініціативи відповідають передвиборній програмі, як-то законопроект «Про повернення у державну власність приватизованих підприємств стратегічних галузей економіки», що покликаний націоналізувати найважливіші промислові підприємства. Але навряд чи традиційні парламентські партнери комуністів, регіонали, захочуть віддавати свою нинішню власність, тож внесення проекту було суто символічним. Водночас більш короткотермінові та нагальні обіцянки КПУ так і не виконала – і за Азарова проголосували, і з Партією регіонів по суті (хоч і неформально) утворили блок.

Опозиціонери – «Батьківщина», УДАР та «Свобода» – ставили собі зовсім інші завдання на ці вибори. Найбільш амбітно лунали заяви Яценюка: він твердо обіцяв перемогти на виборах, виголосити імпічмент президенту чи, щонайменше, не брати участь у формуванні уряду до обрання нового президента (так ніби його збирались кликати в уряд). Однак нове виборче законодавство (за яке голосували, в тому числі, представники «Батьківщини») не дозволило опозиції навіть претендувати на такі серйозні заяви. Вже напередодні парламентських виборів, у зв’язку з викраденням в Україні російського опозиціонера Развожаєва, Яценюк вирішив зіграти на гарячому питанні і зібрався створити в новій Раді спеціальну слідчу комісію з цієї нагоди. Але поки парламент повернувся в новому складі, лідер Об’єднаної опозиції про свою обіцянку, вочевидь, забув.

Натомість нова фракція «Батьківщини» від першого дня роботи парламенту почала масово реєструвати законопроекти на актуальні для себе теми. Особливо плодовитим виявився Володимир Яворівський: від нього поступили пропозиції щодо денонсації Харківських угод, скасування закону про референдум, звільнення Дмитра Табачника тощо. Це все чудово вписується в передвиборні гасла партії, але за цієї влади навряд чи дійде хоча б до етапу голосування. Інша річ – законопроект про вищу освіту: «Батьківщина» має свою Гриневич на чолі профільного комітету і заручилась підтримкою інших опозиційних фракцій, щоб представити справді альтернативний проект. Як свідчать експерти, опозиційний законопроект повністю зберігає ЗНО та впроваджує вищий рівень університетської автономії, якщо порівнювати з «централізаторськими» пропозиціями від Міністерства освіти. За цю ініціативу опозиція має всі шанси поборотись.

УДАР не відзначився аж такими наполеонівськими планами напередодні виборів. Кличко обіцяв співпрацювати з рухом «Чесно» (вийшло лише частково), відбивав закиди в потенційній продажності партійців та збирався перешкоджати бійкам у Раді. Миротворча діяльність у сесійній залі поки що не дала результатів, але, з іншого боку, і «тушок» новачки парламенту досі не «нажили», попри всі прогнози. Резонансних законопроектів «ударівці» поки не вносили (якщо не брати до уваги участь у спільних опозиційних ініціативах, які стосуються мови та вищої освіти). Із пунктів передвиборної програми найбільше уваги вони приділили пропозиціям, що стосуються майбутніх виборів київського мера. Навчені перемогами Черновецького, вони планують відтепер обирати мерів у два тури, і водночас прагнуть передати обраному міському голові більше повноважень. Навряд чи щось із цього вдасться проштовхнути, особливо перед виборами, але це свідчить про неабиякий інтерес Кличка і його соратників до ключової посади в столиці країни. І саме в цьому напрямку можна очікувати від них подальших дій та активного піару.

«Свобода» – найбільш неочікувана в новому парламенті політична сила і водночас найбільш скандальна. Про їхні програмні обіцянки останнім часом тільки ледачий не писав: повернення радянської графи «національність», квотування за національною ознакою, заборона усиновлення для іноземців і багато інших. Звісно, у них є і «звичайні» – в усякому разі, нерезонансні – пропозиції. «Свободівці», зокрема, подали до Ради законопроекти про повернення офшорних капіталів та про спрощену реєстрацію малих підприємств. От тільки обіцяної «заборони комунізму» від них поки що не дочекались, як і від Ганни Герман. Симоненко і його товариші можуть спати спокійно.

Серед позафракційних депутатів варто згадати хіба що невгамовного Олега Ляшка. Невдовзі після виборів він запевняв, що запропонує імпічмент президента і заборону Партії регіонів, але так і не наважився. З таким рівнем безвідповідальності його можуть і не обрати на посаду київського мера, попри обіцянку роздати всім безкоштовні велосипеди.

Як бачимо, політики усе ще не схильні закарбовувати у пам’яті власні слова, особливо сказані з гарячого приводу (як Ганна Герман на ток-шоу разом з комуністом Царьковим чи Яценюк під час скандалу з Развожаєвим). Але у поданих законопроектах більшість партій дотримується своєї програми, навіть якщо лише з тієї причини, що сама собою реєстрація законодавчої ініціативи не примушує робити якихось подальших кроків. І взагалі, судячи з перших днів нової Верховної Ради, усі партії чи окремі депутати (на зразок Ляшка) добре тримаються заробленого іміджу і не відступають від нього: комуністи досі співпрацюють з регіоналами (хоч і відхрещуються від них на словах), Кличко продовжує цікавитися посадою київського мера, «Батьківщина» вкотре нажила собі «тушок», а «Свобода» вперто відмовляється від поміркованості в публічних заявах. Це робить політичний процес у країні передбачуваним і дещо нудним; однак, з іншого боку, тим простіше громадянам буде знайти підходи до парламентарів і реально на них впливати. Що і слід робити, не сподіваючись на те, що політики раптом прозріють та почнуть виконувати вимоги виборців самостійно.

«Владометр» также составил наглядную таблицу, по которой легко отследить, насколько активно провели первую сессию донецкие мажоритарщики.

Комментариев нет